Тема досвіду співзвучна проблемі реформування сучасної освіти: формування самостійної, ініціативної, вдумливої особистості через впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.
Актуальність досвіду зумовлюється концептуальними положеннями та державними вимогами реформування освіти в Україні, спрямованими на становлення особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань. Постійно зростаючі вимоги до змісту й організації навчання та виховання потребують упровадження ефективних педагогічних підходів.
Теоретичною основою досвіду є наукові дослідження вчених Л.Виготського, Д.Ельконіна, Р.Жуковської, О.Запорожець, Н.Кудикіної, В.Менджерицької, С.Русової, О.Усової. Наполегливо працюють у напрямі цієї проблеми відомі вчителі-новатори Ш.Амонашвілі, М.Гузик, С.Ільїн, В.Краковський, С.Лисенкова, В.Шаталов.
Інноваційна значущість полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку.
Практична значущість досвіду полягає у використанні вчителем різних способів організації ігрової діяльності на уроках. Педагог шукає ефективні методи та прийоми навчання, творчо використовує їх у своїй роботі.
Сутність досвіду полягає в гармонійному поєднанні навчальної та ігрової діяльності молодших школярів.
Реалізація ігрових технологій дозволяє підвищити якість педагогічного процесу, рівень навчальних досягнень, забезпечує комфортність, емоційну задоволеність.
Технологія досвіду містить у собі великий арсенал різноспрямованих форм, методів, прийомів навчальної та ігрової діяльності вчителя та учнів на уроці та в позаурочний час.
Технологія досвіду сприяє рішенню наступних проблем:
- підвищення ефективності уроку, як основної одиниці навчально-виховної діяльності;
- створення на уроках та в позаурочний час умов для отримання почуття радості і задоволення від навчання та бажання вчитися;
- особистісна спрямованість навчання і виховання;
- активізація навчальної діяльності учнів на уроках;
- розвиток пізнавальних здібностей учнів.
Формування учня як самостійної, ініціативної, вдумливої особистості буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Тому я вважаю, що одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками, є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри. Гра є незмінним важелем розумового розвитку дитини. Ігрову форму занять вчитель створює за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які дозволяють активізувати пізнавальну діяльність учнів. Ігри проводжу систематично на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості.
З давніх-даве в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю.
Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість також передбачала розв’язання важливих завдань формування особистості дитини за допомоги гри. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал.
Гра як елемент культури – явище соціальне. Це відносно самостійна діяльність дітей і дорослих, що забезпечує потребу людей у відпочинку, розвагах, пізнанні, в розвитку духовних і фізичних сил. Для гри характерне яскраве виявлення емоцій, творчих здібностей, ініціативи. Позитивні емоції можуть спонукати учасників до високого ступеня активності і до творчого підходу у розв'язанні тих чи інших ігрових завдань.
Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє багато ролей і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.
У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога.
Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
А. С. Макаренко писав: “Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…” Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання.
В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.
Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом, взаєморозуміння між вихователем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця. “Праця – шлях дітей до пізнання світу” – писав О. М. Горький.
Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.
Ігри, які застосовуються у виховному процесі умовно поділяються на дві великі групи:
1. Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування).
2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.
Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін “дидактична гра” підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішими для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:
а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі видів діяльності на уроці та в позаурочний час;
б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;
в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;
г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей компетентнісного навчання і виховання;
д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.
Дидактичні ігри поєднують елементи навчання з радісною для дітей ігровою діяльністю. Дидактична гра має сталу структуру, яка відрізняє її від інших видів діяльності дітей. Структура дидактичної гри – це основні елементи, які надають їй форми навчання і гри одночасно: дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум, ігрові дії, правила, пізнавальний зміст, результат.
Вправляння в ігровій формі з елементами змагання діти виконують охоче, з виключною віддачею, вболіванням за результати команди. Якщо такі заняття проходять у системі, то ця робота приносить відчутні результати в розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів.
На прогулянці проводяться дидактичні ігри з природним матеріалом, будівельно-конструктивні ігри з природними матеріалами (снігом, піском, глиною, гілочками тощо), пізнавальні ігри.
Останнім часом дуже популярними стали інтелектуальні ігри. Молодші школярі, природно, дивляться такі програми по телебаченню, жваво реагують на них. Вони нерідко мріють стати учасниками подібних ігор, але ігор їхнього рівня. Таку можливість можуть надати групові заняття у формі вікторин-змагань «Розумників та розумниць».
Подібні змагання цікаві й корисні. Проводяться вони у швидкому темпі при обмеженні часу. Діти намагаються виправдати сподівання товаришів, мобілізують внутрішні сили, кмітливість. А після конкурсу вони ще дуже довго знову й знову повертаються до запропонованих питань, осмислюючи відкрите. У разі невдачі дитина аналізує лінію своєї поведінки, зроблені помилки, що також є корисним.
Рольова гра. Головна мета її – розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляються особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє.
Рольова гра формує у школярів здатність зіграти роль іншої людини, побачити себе з позиції партнера по спілкуванню. Вона орієнтує учнів на планування власного мовної поведінки та поведінки співрозмовника, розвиває вміння контролювати свої вчинки, давати об'єктивну оцінку вчинкам інших. Отже, рольова гра виконує орієнтовну функцію. Сюжетно-рольові ігри створюють самі діти при деякому керівництві вихователя. Основою їх є дитяча самодіяльність. Іноді такі ігри називають творчими сюжетно-рольовими, підкреслюючи, що діти не просто копіюють ті чи інші дії, а творчо їх осмислюють і відтворюють у створюваних образах, ігрових діях. Різновидом сюжетно-рольових ігор є будівельні гри.
Через сюжетно-рольову гру, що передбачає перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм, „приміряти” на себе різні характери, манери, поведінки, пережити безліч ситуацій. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість більш гармонійною, духовно досконалішою. Саме ігрова діяльність вимагає творчих дій – умінь комбінувати, моделювати, уточнювати. Рольова, або так звана творча гра дітей дошкільного віку в розвиненому вигляді представляє діяльність, в якій діти беруть на себе ролі (функції) дорослих і в суспільній формі в спеціально створюваних ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними. Для цих умов характерне використання різноманітних гральних предметів, заміщення дійсних предметів діяльності дорослих.
Великою популярністю у дітей користується гра „Я – актор”. Вона покликана допомогти школярам почуватися більш розкуто, вільно і природно. Адже під час цієї гри кожен має нагоду випробувати і виявити свої акторські здібності. Спочатку „актор” отримує від учителя „роль” – картку з назвою чи зображенням певного предмета або істоти, які потрібно зобразити рухами тіла, рук, мімікою та інтонацією голосу. Решта дітей спостерігає за діями свого товариша, а потім визначає, що він хотів показати. Після того, як „роль” розгадано, діти обговорюють, що „актор” робив правильно для адекватного розкриття образу, а що – ні. На завершення педагог пропонує учням послухати, як цей же образ знайшов своє відображення у музиці, і порівняти з тим, що створив юний „актор”.
В іграх-драматизаціях зміст, ролі, ігрові дії обумовлені сюжетом і змістом того чи іншого літературного твору, казки тат.п. Вони подібні до сюжетно - рольових ігор: в основі тих і інших умовне відтворення явища, дій і взаємин людей і т.д., а також є елементи творчості. Своєрідність ігор драматизації заключається в тому, що за сюжетом казки чи розповіді діти виконують певні ролі, відтворюють події в точній послідовності.
Найчастіше основою ігор - драматизацій є казки. У казках образи героїв окреслені найбільш яскраво, вони приваблюють дітей динамічністю і ясною вмотивованість вчинків, дії чітко змінюють одне інше і діти охоче відтворюють їх. Легко драматизують улюблені дітьми народні казки "Ріпка", "Колобок", "Теремок", "Три ведмеді" та ін. У іграх-драматизація використовуються і вірші з діалогами, завдяки яким створюється можливість відтворювати зміст за ролями.
За допомогою ігор - драматизації діти краще засвоюють ідейний зміст твору, логіку і послідовність подій, їх розвиток і причинну обумовленість.
Рухливі ігри - важливий засіб всебічного виховання дітей. Правильно підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит та сприяють міцному сну. Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі важливі фізичні якості, як швидкість, спритність, витривалість. Рухливі ігри, починаючи від найпростіших, таких, як жмурки, і закінчуючи складними спортивними, як наприклад, футбол, волейбол, баскетбол, хокей, розвивають у школярів чимало корисних якостей. Рухливі ігри дуже корисні для здоров'я, оскільки зміцнюють м'язи, поліпшують обмін речовин, позитивно впливають на розумовий розвиток дітей. Ці ігри сприяють також вихованню свідомої дисципліни, волі, наполегливості у подоланні труднощів, виховують терплячість, привчають бути чесними та правдивими.
Рухливі ігри також застосовуються на вечорах, святах, прогулянках. Тоді вони служать засобом ефективної організації активного відпочинку учнів і мають характер цікавої і корисної розваги.
Ігри, які використовуються в 1-2 класах, розвивають і удосконалюють основні рухи та поширюють руховий досвід дітей. Це в основному ігри з бігом, стрибками, метанням у ціль і на дальність, з подоланням невеликих перешкод, з вправами з рівноваги тощо.
З учнями 3-4 класів проводяться більш складні ігри. Дітей цього віку приваблює гра з розподілом колективу на групи, кожна з яких намагається перемагати. Тут повторюються ігри, що вивчались у 1-2 класах, але не втратили своєї цікавості і легко варіюються з новими завданнями, з включенням у гру кількох ведучих. В іграх для третьокласників і четвертокласників вимоги підвищуються, зокрема щодо точності їх виконання.
Слід також пам’ятати про головні умови ефективності застосування дитячих ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок.
Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі, лишаючи незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.
- перед проведенням ігор з дітьми я доступно викладаю сюжет, розподіляю ролі, ставлю перед дітьми пізнавальне завдання. Щоб гра не набридла намагаюся внести у неї деякі зміни, ускладнюю завдання. Готуючись до заняття намагаюся чітко продумувати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку. Захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у надзвичайних ситуаціях, що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія.
У класній кімнаті, коли учні навчалися в 1 класі, був організований ігровий куточок, в якому зосереджені казкові персонажі – Мудра Сова, Хитра Лисиця, Хитрий Вовк, Ведмідь, Сірий Зайчик, також постійними гостями на уроках та виховних заходах є мальовані казкові персонажі.
Підбираючи для молодших школярів різноманітні ігри, намагаюся вводити учнів під час навчальної діяльності у ситуації пізнавальної активності, яка проявляється ситуативно і підтримується завдяки зовнішній стимуляції змого боку.
Грою, її елементами та ігровими ситуаціями намагаюся активізувати виховну функцію навчально-пізнавальної діяльності. Так, створюючи ігрову ситуацію, привертаю увагу дітей до традицій рідного краю, розповідаю про звичаї і обряди своєї місцевості і роздаю завдання, які підготували учні «Лісової школи». Діти, уявно спілкуючись із звірятами, з цікавістю виконують роботу.
Ігри на уроках використовую для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмислення, формування обчислювальних, графічних умінь і навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Вважаю, що використання ігрового прийому для пояснення мети уроку, який тісно пов’язаний з пізнавальними інтересами учнів, є дуже важливим.
Навчаючи учнів логічно мислити, аналізувати, виділяти головне, робити висновки враховую і те, що не всі школярі однакові за рівнем розвитку мислення, уваги, вмінням слухати і виконувати завдання. Вдало підібрані ігри допомагають мені зацікавити учнів щодо виконання будь-якого завдання.
Ігри безумовно є одним із самих доступних і найбільш поширених засобів фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку. Вони відіграють особливо важливе значення для різнобічного фізичного розвиту, так як в них входять основні природні рухи людини (ходьба, біг, стрибки, метання, ловля та ін.) Крім того в іграх ці рухи використовуються в різних поєднаннях і комбінаціях. Ігри відрізняються великою емоційністю, оскільки вони мають широкі можливості для прояву особистих якостей та ініціативи, створюють хороший настій, сприяють зміцненню дружби, та взаємодопомоги. Вимоги і виконання правил гри виховують в дітей дисциплінованість.
До рухливих ігор відносяться ігри, спрямовані переважно на загальну фізичну підготовку і не вимагають від дітей спеціальної рухової підготовки. Вони побудовані на природних, різноманітних і простих рухах з включенням в роботу переважно великих м’язових груп та прості за змістом і правилами. Систематичне використання рухливих ігор сприяє вихованню в учнів молодшого шкільного віку “школи рухів”, яка включає весь спектр важливих життєвих навичок. Одночасно поряд з фізичними якостями розвивається здатність до аналізу і прийняття рішень, що позитивно позначається на формуванні оперативного мислення і розумової діяльності загалом.
Виняткового значення рухливі ігри набувають у процесі навчання учнів молодших класів фізичним вправам, де вони використовуються як форма закріплення і вдосконалення вивчених рухів.
Рухливі ігри можуть проводитись, як частина уроку фізичної культури, та входити в зміст інших форм фізичного виховання (вечорів, свят, днів здоров’я) або як самостійна форма на подовжених перервах, таборах відпочинку, за місцем проживання, в сім’ї і ін. Всі рухливі ігри можна поділити на некомандні і командні. В некомандних кожний гравець діє незалежно від інших, виконуючи правила гри. В перехідних іграх появляються елементи узгодженості в діях окремих груп гравців. В командних - ігри проводяться між командами чи групами гравців. Дії окремих гравців впливають на загальний результат команди. Зміст ігрової діяльності ускладнюється в міру переходу від некомандних до командних ігор. Гра ні в якому разу не терпить примусу і є процесом суто добровільним. Гравці не ставлять перед собою ніякої дидактичної мети і завдань, їх цікавить тільки ігровий результат. Тому на ігровому уроці в навчальному кабінеті присутня тільки одна людина, що чітко уявляє, для чого все це почато - вчитель. Ця обставина й визначає педагогічні принципи впровадження ігрової діяльності у навчальний процес.
Працюючи над темою «Гра як засіб виховання молодших школярів», я ще раз переконалася, що саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, позвиває фантазію. Завдяки іграм розширився кругозір і удосконалилося орієнтування учнів у навколишній дійсності, сформувалися первинні суспільно-політичні уявлення, елементи громадських і патріотичних почуттів, шанобливе ставлення до людини, праці, етична поведінка у побуті та громадських місцях. Переконалася, що завдяки успішному проведенню ігор розвинулася пізнавальна самостійність учнів. Така організація здобуття знань дає змогу максимально активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів на уроках і водночас сприяє не тільки підвищенню якості навчання, а й забезпеченню емоційного благополуччя та психологічного комфорту кожній дитині вже з перших днів навчання у школі. Також завдяки ігровим формам занять вдалося залучити пасивних учнів до систематичної розумової праці, дати змогу дитині відчути успіх, повірити в свої сили. Адже кожна гра вчить дитину оцінювати свої здібності, підштовхує її шукати й знаходити різні самореалізації, розвивати найкращі людські якості.
Часто гру називають творчою діяльністю. Це пояснюється тим, що гра, по-перше, – це відображення життя. Все відбувається у штучно створеній умовній обстановці. Але дії гравців реальні, їх почуття і переживання – справжні.
По-друге, наслідування в грі пов'язане з роботою уяви. Дитина не копіює дійсність, вона комбінує різні враження життя з особистим досвідом.
По-третє, дитяча творчість проявляється у задумі гри і в пошукові засобів для його реалізації. Однак учні довго не виконують свій задум, не готуються до виконання ролей. Вони виражають свої прагнення в даний момент. Тому гра – завжди імпровізація, як би ретельно вона не була підготовлена.
Гра по своїй суті багатофункціональна, вона сприяє виконанню гармонійно розвинутої особистості. Наприклад, ігри на місцевості виховують фізичні якості, розширюють кругозір учнів; є ігри, які допомагають розвивати допитливість дітей, тренують пам'ять, увагу, логічне мислення. Недарма їх називають гімнастикою розуму. Немало є ігор з технічним спрямуванням – вони допомагають оволодівати різноманітними трудовими навичками, умінням користуватися приладами та інструментами. Ігри-жарти, ігри-забави не тільки сприяють веселому і невимушеному проведенню відпочинку, а й виховують почуття гумору, привчають до умілого спілкування з товаришами, тренують комунікабельність.
Гра дає можливість проявити творчу активність, спрямувати зусилля на досягнення мети, привчає до погоджених дій, до відповідальності перед її учасниками. У грі виховується багато вольових якостей: самостійність, наполегливість, самовладання, витримка, воля до перемоги – усе те, без чого не може бути успіху. Адже наявність усіх цих умов становить основу всякої плідної праці. Ігри, які проводяться на повітрі, сприяють зміцненню здоров'я дітей; пізнавальні ігри розширюють кругозір, розвивають дотепність, пробуджують інтерес до різних галузей науки, техніки, мистецтва.
Таким чином, гра – це не лише розвага і забава, що заповнює дозвілля школярів, але й один з найсерйозніших засобів педагогічного впливу на них.
Гpa виявляє особисті риси людини, яка грає, – винахідливість, наполегливість, комунікабельність і навіть чесність. Яким би не було сильним бажання перемогти, людина не повинна грати не за правилами. Правила визначають не тільки зміст ситуації, обмеженої грою, а й формують поведінку людини. Порушення правил часто призводить до вилучення з гри. Діти оцінюють спробу зіграти не за правилами як недотримання добрих міжособистісних взаємовідносин.
Гра, хоч і відбувається в межах правил, створює простір для фантазії, імпровізації. У грі можна виявити й ті позитивні риси, що у повсякденному житті непомітні. Гра вибирається організатором на рівні можливостей дітей, і тому кожен може досягти майстерності і успіху, тоді як у навчальній діяльності успіх і визнання приходять не завжди.
|
