Тема. Чорнобиль – біль України
Мета. Розширити знання учнів про Чорнобильську трагедію та її наслідки для всього людства, вчити вболівати за минуле своєї держави, формувати загальнорозвинену людину, яка буде протистояти злу, насильству, показати, що чужої біди немає. Формувати почуття патріотизму, людяності, доброти та згуртованості. Виховувати любов до рідного краю, природи.
Обладнання. Плакат з епіграфом, карта України, виставка дитячих малюнків про Чорнобиль, книги про Чорнобильську трагедію.
Епіграф:
Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужно моєму народу болить!
Хід заняття
- Організація учнів до роботи
- Вступне слово вчителя
Квітне буйним цвітом весна, зеленіють дерева, набираються сили молоді пагінці, майорять всіма кольорами веселки лісові галявини, луки, людські оселі, теплі сонячні промінчики ніжно торкаються всього живого. Поспішають діти до школи, батьки – на роботу. Нічого не сповіщає біди. Але рівно 30 років тому лихо зненацька постукало в кожну людську оселю, зачепило кожне небайдуже серце. 26 квітня! В пам’яті українського народу - це день чорнобильського лиха, болю, суму. Тому забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо. Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнибильської трагедії все одно хвилюватиме людей, – і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від скривдженої землі. Проблеми Чорнобиля – це біль України.
Чи буде квітень, як завжди,
Дарунком весняної здоби.
Чи власним іменем біди
Ми назвемо його Чорнобиль?
Чи може викреслимо його
З календарів своїх допоки
Нас теплий грітиме вогонь
Ще не відкритих ізотопів?
Безмежна мисль, немає меж
Її спинити годі!
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.
- Актуалізація опорних знань учнів.
- 1.Складання асоціативного куща
- Що ви уявляєте, коли чуєте слово Чорнобиль?
2.2 Декламування вірша учнями
Не можна про це не казати,
Мовляв, це було вже давно.
Перед очима батько-мати,
І Україна, і Дніпро.
Не можна ні про що мовчати,
Горить тривогою чоло.
Птахи складають гімн весні,
Всміхаються до сонця квіти,
А пам'ять лине в моторошні дні,
Гудуть жорстокі дзвони квітня.
- Повідомлення теми і мети заняття
- Не всі річниці в наших календарях відмічені червоним святковим кольором. А річниця, про яку йтиме мова сьогодні, взагалі не позначена в жодному календарі. Але лише тому, що відкарбована скорботою і болем у серці кожного свідомого українця, росіянина, білоруса.
Сьогодні на нашій виховній годині ми повернемося у той жахливий квітневий день 1986 року, коли життя людей розділилося на дві частини: до і після Чорнобиля. А для багатьох став існувати ще страшніший поділ часу: до і після смерті дорогих і рідних їм людей. Вона – ця трагедія – ввійшла в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатило людство і ще заплатить за Чорнобиль.
- Але давайте про все поговоримо по-порядку.
- Історична довідка
- 1.Робота з картою України
Чорнобиль – невеличке українське містечко, що потопає в зелені вишень та яблунь. До трагедії – це спокійний, неквапливий, доброзичливий світ. Воно розташоване на Київському Поліссі, де ріка Прип’ять впадає до Київського водосховища, а в саму Прип'ять впадає річка Уж. Назва міста походить від Чорно — Біла. Своє походження веде від прикордонного міста на межі Чорної і Білої Русі. За іншими версіями назва походить від одного з видів полину (чорнобилю).
Перша згадка про Чорнобиль датується 1193 роком. Давня історія міста Чорнобиль має події, які пов’язані з монголо-татарською навалою. Литовським та польським правлінням. Красивою та багатою була ця земля.
Мало хто знав про чорнобрового брата сивого полину до того часу, поки не стався страшний вибух. І тоді згадали люди про те, що у Біблії говориться про полин і пов’язану з ним страшну катастрофу: «Засурмив третій янгол, - і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї «Полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона».
Згодом, за кілька кілометрів від Чорнобиля, виросло місто. Його назвали Прип'ять - за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалося. Відкрилися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад.
Тут, у цілковитій гармонії краси поліської природи, були сховані в бетон чотири блоки АЕС, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.
За які страшні провини людства саме в цю місцевість прийшло чорне лихо, щоб розлитися гірким полином по «нашім раї на землі», щоб уповзти змією в життя ні в чому не винних людей? На це питання ніхто й ніколи не зможе дати відповідь.
Чи буде квітень, як завжди,
Дарунком весняної здоби,
Чи власним іменем біди
Ми назвемо його «Чорнобиль»
Чи, може, викинем його
З календарів своїх, допоки
Нас темний грітиме вогонь
Ще невідкритих ізотопів?
Сумлінна мисль не має меж
Її спинити годі.
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.
- Хронологія подій
- 1.Аварія
Напередодні 26 квітня 1986 року сонце сіло за обрій. Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Працівники станції, які тоді заступали на робочу зміну, мешканці атомного міста, уся Україна і світ не знали, що через кілька годин гряде непоправна катастрофа. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним.
Відлік часу пішов на хвилини і секунди.
О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції велетенське полум’я несподівано розірвало нічну темряву.
Зойкнула Земля чаїним криком:
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла мати із іконним ликом:
-Йди, синочку. Хто ж коли не ти?
Сполохнуло небо; впало крижнем:
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
- Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?
І уже ні сина, ані мужа.
Лиш розверсті зоряні поля…
Та пліч-о-пліч стали біль і мужність,
Дух і воля, небо і земля.
- Причини катастрофи
АЕС виробляла міліарди кіловат-годин електроенергії. Реактор четвертого енергоблоку планувалося зупинити на ремонт. Але адміністрація станції вирішила провести деякі експерименти. Нехтування елементарними правилами безпеки спричинили страшну біду.
З реактора виривається стовп зловіщого вогню палаючих шматків графіту. І стрімко, як фантастична ракета, піднімається в небо, освітлюючи корпуси атомної електростанції. Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км. На вершині його утворилась світла куля, яка ніби засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, але сам він стоїть над нічною землею. Ніч безвітряна, тому стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити своє коріння. Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих. Людство дізнається їхні імена згодом.
- Перед подвигом людським схиляємо голови.
Аварія на Чорнобильській АЕС, смертоносне полум'я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших. Вони, ризикуючи своїм життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми відвернути трагедію.
Душевні, добрі, сильні, вперті —
Змогли стихію подолать.
Комусь прийшлось назавтра вмерти,
Комусь - ще довго помирать.
Бій без траншей і без окопів...
Він увійшов у пам'ять літ.
Спасли чорнобильці Європу.
А може, цілий світ.
Біду небачену зуміли
Від долі людства відвести,
А на чорнобильських могилах
Безмовні виросли хрести.
Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг - Володимир Миколайович Шашенюк. Його, обпаленого та опроміненого, винесли на руках пожежники і поховали на першому сільському цвинтарі. Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і пам’яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.
За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні з охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, а Володимиру ж було лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку.
За караулом Правика незабаром прибув і караул його бойового побратима лейтенанта Віктора Кібенюка.
І вони ступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко усвідомлювали небезпеку, але зовсім не берегли себе.
Їх було 28 - пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції і затулили собою не тільки станцію, не тільки Україну, а й Європу. Шестеро із них загинули майже відразу.
Безумство хоробрих –
Вогонь на вогонь:
І полум’я серця
І вітер долонь.
Де подих і подвиг
В єдине злились,
Як рідна земля
І розбурхана вись…
Безумство хоробрих –
Життя за життя.
Щоб тільки лишились
Мати й дитя.
Не всі виживають,
Та житиме світ –
І спів материнства,
І день первоцвіт.
А думка людська
Пам’ятатиме вас.
А пам’ять людська
Повертатиме вас.
Безумство хоробрих –
Де вічність і мить,
Де згасли для вас
І життя і блакить.
Де зір наш потьмарить
Скорбота земна.
Де нам, як набат,
Імена… Імена.
Через деякий час на об’єкт АЕС, що горів, прибуло більше 50, потім більше сотні пожежних машин із Києва та області. До п’ятої години ранку пожежа була ліквідована. Але залишились її наслідки. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилу та кіптяви відірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, Росії, сіючи смертоносну радіацію.
У «Щоденнику бойових підрозділів і органів внутрішніх справ у м. Прип’яті», який вівся з перших хвилин боротьби з аварією, 26 квітня 1986 року о 12годині зроблено запис: «Госпіталізовано 105 чоловік, серед них 16 із особливого складу пожежних частин».
Через два тижні після аварії 23-річний офіцер Віктор Кібенюк помер у московській лікарні. Він так і не побачив свого первістка. На рік старший був Володимир Правик. Поховані герої на новому Митищинському кладовищі в Москві.
(Діти по черзі називають імена пожежників).
- Правик Володимир Павлович
- Кібенюк Віктор Миколайович
- Тимура Володимир Іванович
- Титенюк Микола Іванович
- Ващук Микола Васильович
- Ігнатенко Василь Іванович
- Телятников Леонід Петрович
- Вічна пам'ять, низький уклін усім покійним від усього людства. Вічна слава героям!
(Хвилина мовчання)
Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою.
Як наші батьки на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці.
Пам'ятник вознести
їм треба у кожному серці.
Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Вони швидко надавали першу медичну допомогу, визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.
Міліціонери складали списки жителів Прип’яті. 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди були зібрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне. А добро, нажите поколіннями, залишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає рідну домівку. Люди виїжджали з надією, що повернуться до рідних домівок.
... йдуть колони, колони, колони...
Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесія болю,
У автобусах тих подорожні
Їдуть наче із долі в недолю.
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч,
Невидимого стишені свідки.
Під час евакуації проводилась дезінфекція людей, різноманітних машин, будинків. Постійно вимірювався радіоактивний фон. За межу, позначену страшним словом «зона», було виселено 135000 чоловік, загублено 48 тисяч гектарів земельних угідь, виведено з ладу 14 підприємств, 15 будівельних організацій, втрачено 900 тисяч квадратних метрів житла, 10400 приватних будинків.
Не стало села. Є хати і хліви,
І сива, пекуча сльоза на щоці,
І розпач, що гостро торкнувся грудей, —
Село ще стоїть, та немає людей.
Болючу дорогу обрали вони,
Ростуть на городах густі бур'яни.
Блукають собаки безлюдним селом.
Та пустка і тиша безлюдним крилом
Зриває останню політку житла...
На карті Вкраїни не стало села.
Дехто намагався повернутися, та зустрічав на своєму шляху колючий дріт. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено 160 тисяч осіб. Більше 2 тисяч населених пунктів мають на сьогодні статус постраждалих.
Куди не глянеш — все, мов нереальне,
Стоїть край шляху дерево печальне,
Гудуть дроти високовольтних ліній,
Чорніє човен між розквітлих лілій,
Лежить село, неначе на картині,
Біліючи хатами на долині.
А в тім селі ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку.
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи.
Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних речовин, які смертоносною хмарою перенеслись на великі відстані.
Радіоактивного забруднення зазнали майже 50% територій України, Польщі, Німеччини, Данієї, Швеції. Але жодного слова правди не було сказано про величину радіоактивного викиду. А на квітучій українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.
- Підсумок заняття
Минуло 30 років. Всі реактори атомної електростанції зупинені. Зруйнований четвертий накритий гігантським саркофагом, але його радіоактивність буде небезпечною ще 150 років, а можливо і більше. Тому тривожні дзвони Чорнобиля завжди нам і нашим нащадкам нагадуватимуть: «Нехай не повториться! Нехай земля квітне весною! Нехай повертаються до нас журавлі й несуть на своїх крилах мир і спокій».
Чорнобиля гіркий Полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І плине над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
І попелом покрились села,
І згинуло усе живе.
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.
Лиш на отруєній землі
Небачена розкрилась квітка -
Про допомогу крик німий,
Між попелом остання іскра.
Запала тиша…
Чорнобиль. Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль. Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть із тугою у серці про свій край, свою Батьківщину.
Прилетіли птиці навесні,
Натомили у польоті крила.
Знову чути щебет і пісні,
І тривоги стримати не сила.
Чи безпечні пущі і ліси?
Чи немає для життя загрози?
Слухаю пташині голоси,
А на очі напливають сльози.
Латка лісу вигоріла, бура,
Мертве листя, висохла трава.
А навколо грає зелень буйна,
Дивом уціліла і жива.
Чути птиць із непроглядних нетрів,
Світить сонце з голубих небес.
Грізна зона. Тридцять кілометрів
З центром на Чорнобильській АЕС.
Чорнобиль, Чорнобиль, трава полинова,
Твій присмак гіркий нам в душі пече.
Чому саме в нас ця біда квітне?
Хто відповідь дасть на питання оце?
Урятований світ — найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на Землю гірка зірка Полин.
За днями дні — минув повільно рік,
За днями дні — й 30-й вже минає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться. Ні! Ні!
Хай стане світ міцнішим у стократ,
Хай над землею небо чисте буде,
Чорнобиль – попередження, набат,
Його уроків людство не забуде!
| 
