Тема. Шевченко – вірний син України
Мета. Продовжити знайомити учнів з життєписом великого сина українського народу Т.Г.Шевченка; розкрити багатогранність його таланту, значення творчості в історії української культури. Формувати знання про автобіографічні події життя поета; відобразити актуальність творчості Кобзаря сьогодні. Виховувати в молодших школярів почуття любові до України, пошани до великого Кобзаря, бажання приносити користь країні.
Обладнання. Портрет Кобзаря, вишиті рушники, репродукції картин Т.Г. Шевченка, записи пісень.
Епіграф. «Здається - кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна…”
(Т.Шевченко).
Хід заняття
- Організаційний момент
- Добрий день вам, люди добрі,
Щиро просим до господи!
Раді вас у нас вітати,
На Шевченковому святі.
- Сьогодні на зустріч прийшли ви до нас,
Ми радо і щиро вітаємо вас,
А мову ми тут поведемо
Про творчість Кобзареву.
- Повідомлення теми і мети заняття
- Сьогодні, як ви уже здогадалися, в цій залі ми зустрілися, щоб вшанувати пам'ять вірного сина українського народу – Тараса Григоровича Шевченка. Ми говоримо про Шевченка, а уявляємо Україну, говоримо про Україну і бачимо Шевченка. Адже доля цієї людини нерозривно пов’язана з нашою Батьківщиною. Тут він народився більше двохсот років назад, тут він жив, творив і боровся. Боровся за краще життя для свого народу, за кращу долю для своєї країни.
3. Актуалізація опорних знань учнів
3.1. Бесіда.
- А ким для вас є Тарас Григорович Шевченко?
- Які твори Шевченка вам запам’яталися?
- Які слова Шевченка покладені на музику?
3.2. Музична пауза
(Слухання уривків з пісень на слова Т.Г.Шевченка)
- Давайте згадаємо його творчий та життєвий шлях.
4. Сторінками життєвого та творчого шляху Кобзаря
- Виступ учнів.
- Вірним сином українського народу був Тарас Григорович Шевченко, що народився на українській землі, під українським небом.
- Колись давно, більше 200 років тому, 9 березня 1814 року, у бідній селянській родині народився хлопчик. Своє тепло, свою любов і ніжність передавала матуся синочкові, співаючи йому колискові пісні.
- Тарас ріс розумним хлопчиком. Був він пустотливим, допитливим, мрійливим, мав феноменальну пам'ять, любив природу, пісні, розповіді про минуле.
- В Україні дітей змалку вчили шанувати батьків. Маму й тата називали на "ви". Діти слухали свою матір, не ображали її, допомагали у роботі.
- Інсценування «Розмова малого Тараса з матірю»
Хлопчик: - Матусю, а правда. Що небо на залізних стовпах тримається?
Мати: - Так, синку правда.
(Жінка сідає на лаву, хлопчик сіда біля неї, кладе голову на коліна Матері, вона його пестить)
Хлопчик: - А чому так багато зірок на небі?
Мати: - Бо коли людина зла на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: - Бачив, матусю, бачив… Матусю, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші видно?
Мати: - Бо, коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясно і світло це далеко видно.
Хлопчик: - Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати: - Старайся мій хлопчику. (Гладить його по голові)
- Цей уривок із повісті Оксани Іваненко ще раз переконує нас в тому, що малий Тарасик ріс допитливим, лагідним хлопчиком. Його з дитячих років цікавив оточуючий світ, він шукав відповіді на різні запитання.
- Виступ учнів
- Тарасові батьки були кріпаками. Вони тяжко працювали на пана від ранку до ночі, але зодягнути і прогодувати свою велику родину були неспроможні. Мали Шевченки шестеро дітей: Катерину, Михайлика, Тараса, Ярину, Марусю, Йосипа. Найближчою Тарасові була Катерина, яка замінила йому матір. Тарас залишився сиротою: коли йому було 9 років, померла мати, а за 2 роки не стало і батька.
- Тяжко-важко в світі жити сироті без роду:
- Нема куди прихилиться, - хоч з гори та в воду!
- Не називаю її гаєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повивала
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину… В тім гаю,
У тій хатині, у раю
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дадуть.
- Ще дитиною почав Тарас малювати і писати вірші. Дуже рано у Тараса виявився хист до малювання. Змалку крейда чи вуглина були для нього неабиякою радістю. Усе ними обмальовував, залюбки зображував птахів, звірів, людей. Коли служив у пана, потай змальовував картини. У Петербурзі молодому Шевченкові пощастило: друзі викупили його в пана з кріпацтва, і він вступає до академії вчитися на художника.
- Є якійсь величний символ у тому, що його роковини припадають саме на час провесни, на дні, коли матінка – природа пробуджується до життя.
- І день його народження, і день його смерті замикаються в одне коло, творять один замкнений цикл – символ вічності.
- Його біографія хоч і відома всім, але й досі не перестає вражати кожного. 24 роки кріпацької неволі, 10 років солдатчини, 13 років волі під наглядом недолі. Як несправедливо мало прожив поет – всього 47 років.
- Як трагічно мало прожив поет, але залишив по собі добру пам’ять на віки.
- У ранніх творах Шевченка яскраво змальовано картини народного горя, незабутні образи знедолених, скривджених жінок і дівчат. Багато з цих творів покладено на музику. В Україні знають і люблять їх.
(Звучить пісня «Думи, мої думи»
- Подивіться на його картини: як гарно він малював! Вже наприкінці життя його було вшановано званням академіка. Але найбільше знає і любить Україна Т.Шевченка як свого великого поета.
- Хто, скажіть-бо, міг гадати,
що в такій неволі
Збереглись скарби в Тараса,
незнані ніколи?
А була його багатством, хистом небувалим
Дивна пісня, що із серця
у світі вітала.
І пішли слова Тараса
Мандрувати всюди -
Просто в серце западали
Кріпацькому люду.
- Тарас Шевченко писав про долю й недолю свого народу, про його славне минуле. Вірші поета були видані окремою книжкою, яка називається "Кобзар". Люди плакали, коли читали чи слухали ці поезії, бо в цій книжці велика сила і мудрість. Щирі слова пройняті великою любов'ю до України, усім припадали до серця.
- Перший примірник «Кобзаря» з’явився на світ завдяки щасливому збігу обставин.
- Інсценування
Мартос: - Я, Мартос Петро Іванович, поміщик. Шевченка я знав близько. Його мені рекомендували як талановитого учня Карла Брюллова. Я просив Шевченка намалювати мені портрет аквареллю і для цього мені треба було їздити до нього.
- Одного разу я підняв з підлоги шматок паперу, списаного олівцем.
(Піднімає лист паперу, читає)
«Червоною гадюкою
Несе Альта вісті,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків – панів їсти.»
Мартос: - Що се, Тарасе Григоровичу?
- - Та се, добродію, не вам кажучи, як іноді нападуть злидні, то я пачкаю папірець.
- - Так що ж? Це ваше сочінєніє?
-
Мартос: - А багато у вас такого?
- : - Та є чималенько.
- - А де ж воно?
Шевченко: - Та отам, під ліжком у коробці.
Мартос: - А покажіть!
(Шевченко приносить ящик з аркушами паперу)
Мартос: - Дайте мені оці папери додому, я їх почитаю.
Шевченко: - Цур йому, добродію! Воно не варто праці.
Мартос: - Ні, варто – тут є щось дуже добре.
- : - Хіба? Чи ви ж не смієтесь із мене?
Мартос: - Та кажучи, ні.
Шевченко: - То добре, візьміть, коли хочете, тільки, будьте ласкаві, нікому не показуйте й не говоріть.
Мартос: - Та добре ж, добре!
Мартос: - Я запропонував Шевченкові надрукувати вірші. Він довго одмовлявся, все шуткував:
«Ні добродію!Не хочу, не хочу! Щоб іще побили?! Не хочу!»
Я доклав багато зусиль, щоб умовити Тараса Григоровича, і, нарешті він погодився, і я в 1840 році надрукував «Кобзаря»
- Виступ учнів
- 7 березня 1840 року, Євген Гребінка подав до друку ці папірці. Там було лише двадцять сторінок. І ніхто тоді не знав, що ці двадцять сторінок ознаменують початок нової України.
- Не приніс «Кобзар» Шевченкові ні розкоші, ні багатства, зате вкрив вічною славою.
- Дорогою ціною заплатив Тарас Шевченко за своє бажання бачити поневолений люд щасливим і вільним. Його було відправлено у заслання.
(Звучить пісня "По діброві вітер віє")
- Туга за волею, за рідним краєм часом була нестерпною. Поет виходив вечорами за стіни фортеці в рудий, спалений сонцем степ, і довго та сумно дивився в ту сторону, де минула його молодість.
- Велике, добре серце поета страждало від розлуки з рідною ненькою Україною. Згадувалися йому вишневі сади, сині плеса озер і мелодійні пісні.
- «Я так її, я так люблю,
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.»
(Звучить пісня «Зацвіла вдолині» у виконанні учнів)
- Поетична сторінка
(Учні читають вірші Шевченка та про Шевченка)
Грицько Бойко
Про дідуся Тараса
В зелені квітучій Канів на Дніпрі.
Пам'ятник на кручі, на крутій горі.
Чом дорослі й діти цю торують путь?
І для чого квіти всі сюди несуть?..
В нас на Україні в кріпака колись
У старій хатині хлопчик народивсь.
У тяжкій неволі ріс малий Тарас.
Він не вчився в школі, він ягняток пас.
Вмерли мама й тато... Сирота в дяка, -
Тут була в хлоп'яти грамота гірка.
В пана-бусурмана козачком служив.
В Петербурзі згодом панові служив.
Ой, яка охота в хлопця малювать! -
Та тяжка робота - пану догоджать...
Нишком він малює статуї в саду,
Та вночі віршує про людську біду.
І хоч він картини добре малював, -
Скільки ж бо хлопчина тих знущань зазнав!
Та в людському морі стрілися брати,
Що зуміли в горі йому допомогти.
Викупили друзі! Вільним став Тарас!
Чому ж серце в тузі, біль чому не згас?
Гнули люди спини на панів лихих.
Кріпака-людину! - пан продати міг.
Мучились в неволі бідні трударі,-
Про кріпацьку долю пише в "Кобзарі".
Мріє про свободу молодий Тарас,
Щоб дала народу щастя світлий час.
Цар його в солдати в дикий край заслав,
Малювать, писати кат забороняв.
Та малює й пише він таємно там.
Гнівні його вірші страх несли панам!
За ясну свободу, світле майбуття,
Він віддав народу все своє життя!
Як дітей любив він! - Мріяв,щоб малі
Скрізь росли щасливі, - на усій землі!
На Вкраїні милій Канів на Дніпрі.
Тут його могила на крутій горі.
В ній лежить великий наш співець Тарас.
Він в усіх навіки у серцях у нас.
І дорослі й діти цю торують путь,
І вінки і квіти всі сюди несуть.
Тож як будеш часом в Каневі колись, -
Дідусю Тарасу низько поклонись.
"Я Шевченка поважаю"
Про Тараса, про Шевченка нам розказувала ненька,
Про Тарасових батьків, про сестер і про братів.
Та й розповідав нам тато і цікаво, і багато,
Як Тарасик виростав, як поетом славним став.
Я Шевченка поважаю, вірші все його вивчаю -
Ось уже навчився я десять віршів з "Кобзаря".
Привіт Тарасові
Я, білявка Галя, дівчинка маленька.
Віршиком вітаю нашого Шевченка.
Віршиком вітаю нашого Тараса.
Він бо України слава і окраса.
Я портрет Шевченка приберу в зелене,
Щоб Тарас злегенька усміхнувсь до мене.
У вікні любисток, на підлозі м'ята,
У простій оправі - книга серед книг.
Наче щедре сонце оселилось в хаті,
Як велике щастя, стало на поріг!
Мудра, світла книга - то "Кобзар" Тараса,
На столі, як свято, білий коровай.
І пішло повір'я з прадідівського часу:
Як "Кобзар" у хаті - буде щастя, знай!
- Закріплення знань учнів
- Вікторина "Чи знаєш ти твори Шевченка?"
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Заснуло все, тільки дівчата,
Та соловейко не затих.
(Садок вишневий коло хати)
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!
(І виріс я на чужині)
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
( Мені 13 минало)
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
(Реве та стогне Дніпр широкий)
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
(Тече вода з-під явора)
- Загадки "Чи знаєте ви твори Т.Шевченка?"
- Дивлюсь, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце... (зустрічає)
- Не називаю її раєм,
Тії хатиночки… (гаї)
- Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона … (калина)
- Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи… (дівчата)
- Підсумок заняття
- Наш народ не забуває Тараса. Громове слово поета лунає по всій землі, воно будить думку та совість і кличе до дії. І ми з любов’ю й зі щирим зізнанням звертаємося до тебе:
Це хто сказав, що одлунав акорд
Його пісень – і вже не воскресити?
Неправда, ні! Шевченко – це народ,
І, як народ, він вічно буде жити!
Це хто сказав, що вже помер Тарас,
Мовляв, сто літ минуло, навіть більше?
Неправда, ні! Шевченко завжди серед нас,
По всіх світах його лунають вірші!
Який потрібно мати в душі безсмертний цвіт,
Щоб хвилювати людство і через сотні літ!
Ти закохав у себе народи і краї,
Тебе назвали батьком сучасники твої.
Тарасе, для народів лишився ти живим,
Великим нашим батьком, і мудрим і простим.
І доки жити будемо, допоки сила є,
Чужому научайтесь і бережіть своє.
Де ж слів таких узяти й такої простоти,
Щоб про Дніпро широкий так заспівать, як ти?!
(Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»)
- У цьому році минає 202 роки з дня народження славного сина України. Але Шевченко й досі з нами. Його полум’яне слово закликає нас любити свою землю, рідну мову, дбати про розквіт і славу держави. І ми можемо з повним правом сказати:
Провіснику волі, великий титане,
Справдилися думи пророчі твої,
Приймай же данину любові і шани
Од вольних народів нової сім’ї.
| 
